Сутисківський історичний музей «Слава» - Туристсько - краєзнавчий маршрут «Тиврівщина

ЗУПИНКА №7
с.м.т. Тиврів
Тиврівський районний краєзнавчий музей.

Тиврівщина від XIст. жила під постійною небезпекою татарських і турецьких нападів. Починаючи з кінця XVст. у Побужжі роль захисників краю беруть на себе поселенці, які започатковують новий общинний елемент вільних людей, що формують демократичні традиції, разом з литовською адміністрацією дбають про свою оборону. Поступово зростає населення краю. Цей народ, який утворився накинув свій характер, і можна сказати колорит на всю Україну зробивши чудо: перетворивши мирні слов'янські племена у войовничі, відомі під іменем козаків. Одним з організаторів нового козацького стану був тодішній володар Тиврова і земель Тиврівщини Дашкович.

Щоб швидше закріпити за собою Брацлавщину, Середнє Побужжя і Поділля, польський уряд щедро роздає своїй шляхті землі: всілякими пільгами шляхта заманює люд селиться на її землях, бо не вистачає робочих рук. На 20 літ селяни-переселенці звільнялись від податей. Це сприяло залюдненню краю, росли села і хутори. З роками польська шляхта посилює залежність селян, скасовує пільги, обтяжує їх численними податками, а згодом вводиться панщина-гніт, якою тутешнє українське населення ще не знало. Звісно селяни не хотіли коритися шляхті - утікали, поповнюючи козацькі ватаги.

Крім соціального гніту, польська шляхта намагається ополячити українців, знищити православ'я. Польська влада надає значні пільги тим українцям панам-шляхтичам, які переймали католицьку віру, звільняє їх від будь-яких повинностей. В Україні загострюється релігійна боротьба. У боротьбі за українську народність, за православну віру, як вважалося, головну ознаку української народності, в кінці XVI ст. виступає українське козацтво.

Тивровом володів Степан Гнатович Кліщівський, який походив зі старовинного роду православних українських феодалів. Він збудував Тиврівський православний монастир. За історичними джерелами, монастир стояв на скелястому лівому березі р. Буг (біля с. Михайлівки). Монастир був спалений поручиком Корсаковим (із загону російських військ полковника Дуніна), дорогоцінні речі пограбовані. Під час пожежі уціліла ікона св. Миколая. Її неушкодженою було перенесено у Тиврівську Святомихайлівську церкву. Слід зазначити, що родючі ґрунти краю забезпечували їх власникам добрі прибутки. З метою отримати якомога більше прибутків, пани-шляхтичі з початку XVII ст. примушували працювати селян не два дні на тиждень, а чотири і більше. Тому багато селян брало участь у повстаннях, втікало на Січ. Зміцнення Запорізької Січі, посилення впливу козацтва робить козаків в очах народу героями, оборонцями рідної землі, віри православної. У червні 1648 року козаки і повстанці звільнили Тиврівщину.

Після смерті гетьмана Б. Хмельницького в 1657 р. обстановка в Україні загострилася, сусідні держави – Річ Посполита, Московія, Туреччина посилюють втручання у внутрішнє життя краю. Тиврівські магнати, які під час Хмельниччини повтікали на захід, на Волинь знову повертаються в край, відбудовуючи свої маєтки зруйновані повстанцями. Розпочалась боротьба між двома родами Калетинських і Ярошинських за Тиврів 1756р. Ярошинський став володарем містечка Тиврів. Він господарював вміло. З Тиврівщини в далекі рейди до Прибалтики відправлялися транспорти (каравани з десятків підвід чи саней з пшеницею, житом, поташем). Ярошинський мав чималі прибутки з цього. Пан любив сидіти у Тиврові, нікуди не їздити. Із його противників трималися ще пани Кревські (спадкоємці хорунжого Калетинського), які проживали у Тиврівському замку і які постійно викликали пана захарія на боротьбу... Ярошинські і Кревські помирилися, хоча скаржилися, що залишилися без сорочок. У Тиврові тоді проживало 811 чол. Окремо була заведена відомість про сім’ю «дедычайного владельца» Тиврова Ярошинського: глава сім’ї – Цеслав, дружина Ева Брунова, дочка Констанція. Син Ярошинського побудував навпроти монастиря великий маєток, заклав парк. Магнати були опорою царизму, шляхта користувалася старими правами та привілеями, продовжував діяти Литовський статут, за поміщиками зберігалось право засилати непокірних селян до Сибіру.

Рух, що активізувався в краї з посиленням польсько-шляхетського гніту, особливо у другій половині ХVІІ ст., отримав назву гайдамацького. Тиврів у цю пору гайдамаччини належав Захарію Ярошинському, майно якого було розграбоване, земельні володіння – спустошені. Великої біди краю у 1772 р. завдала чума, що поширилась разом з голодом. Помирали сотні тисяч, селяни втратили будь-яке бажання працювати, тікали, хто куди. Панські службовці засіли у Тиврівському замку, ізолювавшись від усього світу, духовенство виходило на відкрите чисте поле і відправляло служби в похідних капличках.
Після поділу Речі Посполитої українські землі опинились під владою Російської імперії. Потрапивши під Росію, Україна знову увійшла в період важкої бездержавності, змушена була пристосовуватись до життєвих форм, що нав’язувались імперією.

У пореформенний період на Тиврівщині, як і по всій Україні, відбувається розвиток промисловості: діє суконна фабрика, винокурний і цегельний заводи, млин і стала до ладу перша в Україні гідроелектростанція (потужністю 50 квт.) та інш.

У 1804 р. у Тиврові відкрито однокласне початкове народне училище, де навчалися 98 хлопчиків і 39 дівчаток, у 1893 р. – училище для дітей православного духовенства.
Цікаві такі дані: у 1901 р. в Тиврові (з с. Гутою) налічувалось 3 тис. мешканців, різних за національністю, зокрема – 1 тис. з них становили євреї, із церков були: Вознесенська, кам’яна побудована у 1771 р. стараннями уніатського священика Г. Пержинського, до неї прибудовано дзвіницю в
1855 р., іконостас старовинний, п’ятиярусний, друга церква Миколаївська, дерев’яна побудована у 1761 р. в ній зберігається шанована ікона Божої Матері (подібна до Ченстоховської), яка була вивезена у 1740 р. поміщиком Калетинським із Ченстохова і поміщена у цій, раніше уніатській церкві.
У Тиврові римо-католицький костел св. Михайла, що був до 1833 р. домініканським кляшторним, кам’яний, побудований у 1752р. на місці старого побудованого у 1569 році.

На початку ХХ ст. зокрема під час революції 1905-1907 рр. зростають масові виступи селян Тиврівщини. З історичних джерел відомо, наприклад, що збурення народних мас проходили у Тиврові, Гнівані, Сутисках, Краснім, Строїнцях, Кобилецькому.

Наше знайомство – про чудовий край – Тиврівщину підійшло до кінця. Ми сьогодні мали чудову нагоду побачити маленьку частину великої України – нашої землі, історія якої невіддільна від історії всієї України і сповнена вона, як героїчними так і трагічними сторінками…

Тамтура А. В.

< До початку статті: Туристсько - краєзнавчий маршрут «Тиврівщина - перлина Поділля».

Форма входу

Пошук

Календар

Архів записів

Наше опитування

Друзі сайту

Статистика